“істо Красноград засновано як Бєльовську фортецю в 1731-33 рр. у складі Української лінії оборонних зміцнень, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця.

У 1784 р. фортеця перейменована на Костянтиноград, а в 1797 р. одержала статус міста.

З 1922 року місто називається Красноградом. Однак ще до початку 1980 років залізнична станція називалася Конград (Константиноград), та ходив т. зв. “робочий” (тобто приміський) поїзд “Конград-Лозова”…

Бєльовська фортеця – центр української оборонної лінії

Десята фортеця Української оборонної лінії, закладена 11 серпня 1731 року генералом Таракановим, стала першою спорудою майбутнього міста. Завершено будівництво фортеці 20 жовтня того ж року. Тут 1733 року розмістився один з 20 ландміліцьких полків, який був сформований у місті Бєпьові Тульської губернії Бєлгородським військовим столом.

Від назви міста Бєльова одержав назву полк, а фортеця, в якій він поселився я, стала називатися Бєльовською.

Бєльовська фортеця мала вигляд чотирикутника, кожна сторона якого дорівнювала100 метрам. По кутах фортеці були збудовані бастіони. З південної сторони від фортеці, зразу за ровом, розміщався передовий редут. В середині фортеці збудовані казарми, цейхгауз, пороховий льох, казна, колодязь. Пізніше з фортеці до ставка і слобідки збудували підземні ходи. Лінія підземних ходів поступово розгалуджувалась по місту.

На схід від фортеці поселилися сім’ї солдатів (ландміліціонерів) і офіцерів. Так виникла біля фортеці Солдатська слобідка. Ландміліціонери охороняли Бєльовську фортецю і прилеглі до неї ділянки пінії, брали участь в походах російської армії, періодично проходили військове навчання. За службу вони звільнялися від повинностей, одержували землю і невелику платню, в вільні години займалися рільництвом. Населення слобідки збільшувалося за рахунок підпомічииків, яких уряд прикомандировував по одному до кожного ландміліціонера. Підпомічник зобов’язаний був допомагати ландміліціонеру в польових роботах і взагалі в обзаведенні господарством.

Після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. спостерігається посилене заселення Української лінії та розвиток рільництва. Зменшення небезпеки татарських нападів привело до припливу добровільних поселенців, які заселяли вільні землі. Вони не вливалися до складу ландміліцьких полків і займалися виключно землеробством. В середині ХVІІІ ст. на південь від Української лінії почали з’являтися українські поселення, засновані здебільшого лівобережними поселенцями.

За півстоліття (1731-1784 рр.) навколо Бєльовської фортеці виросло містечко, в якому проживало 617 чоловік, було 130 будинків, 3 кузні, майже 20 крамниць, кілька шинків, кожного року проводилося 3 ярмарки. У 1784 році указом імператриці Катерини II Бєльовська фортеця перейменована в місто Костянтиноград, на честь внука імператриці Костянтина.

Костянтиноградський повіт

У жовтні 1801 року Малоросійська губернія розділена на дві: Чернігівську і Полтавську. З цього часу Костянтиноград – повітовий центр Полтавської губернії.

На початку XIX ст. в місті сформувався штаб повітової адміністрації. До його складу входили: городовий, казначей і 4 рахівники, 2 бургомістри і 4 ратмани, що складали міський магістрат, міська Дума, Сирітський і Словесний суди. У 1803 році, замість Магістрату, який відав справами купців і міщан, створена Ратуша. Місто поволі зростає. В Костянтинограді керував влаштуванням колонії повітовий маршал М. В. Балясний.

Будівництво здійснював підрядчик валківський міський голова, купець третьої гільдії Григорій Крамаренко. До приїзду колоністів було збудовано 40 будинків.

Російська революція 1905-1907 років була явищем закономірним, її неминучість зумовилася соціально-економічним і політичним розвитком пореформеної Росії. Скасування кріпосного права було здійснено в інтересах поміщиків-кріпосників. Феодальні пережитки зберігалися насамперед у землеволодінні і землекористуванні, в політичній системі країни. На початку XX ст. надзвичайно загострився конфлікт між капіталістичними виробничими відносинами, що розвивалися в промисловості і все глибше проникали в сільське господарство, і пережитками кріпосництва, які не були ліквідовані в пореформеній Росії. Ця суперечність – основна причина першої російської революції.

У Полтавському облдержархіві зберігаються матеріали, що розповідають про діяльність членів Костянтиноградської групи російської соціал-демократичної робітничої партії С. Йоффе й А. Гомельського: „Під час обшуку 16 січня 1907 року у них на квартирі було знайдено понад 165 однойменних прокламацій, оригінали рукописних закликів злочинницького характеру, протоколи засідань товариства яке присвоїло собі назву „Костянтиноградські групи російської соціал-демократичної партії” і тому подібні документи, які безсумнівно підтверджують приналежність Иоффе і Гомельського до названої групи”.

Світова імперіалістична війна, яка почалася в 1914 році, загострила класові суперечності, прискорила назрівання нової революції. Війна зруйнувала господарство країни, посилила бідування трудящих. На війну забрали молодих чоловіків, для потреб армії реквізували коней, засоби транспорту, хліб. Трудящі маси війну проклинали.

Зовсім інше ставлення до першої світової війни виявили костянтиноградські дворяни: “51-е Очередное Константиноградское Уездное Земское Собрание, в заседании 13 ноября 1915 года, постановило повергнуть к стопам Его Императорского Величества верноподданические чувства по поводу принятия Государем Императором Верховного Командования нашими армиями”.

Перша світова війна з обох воюючих сторін була несправедливою, мала імперіалістичний характер. З усіх партій, які існували в Росії і в країнах Європи, одяа партія більшовиків відкрито заявляла про грабіжницький характер війни і закликала трудящих перетворити світову війну у війну громадянську.

Красноградський округ

У 1922-25 роках відбулася перебудова адміністративно-територіального поділу Української РСР. Перехід до мирного господарського будівництва вимагав заміни старого адміністративно-територіального поділу новим, який відповідав би розвиткові продуктивних сил, найдоцільнішій організації управління господарсько-культурним будівництвом.

ВУЦВК постановою від 12 квітня 1923 року скасував повіти і волості, затвердив поділ республіки на 53 округи (замість 102 повітів) та 706 районів (замість 1989 волостей); кількість сільрад після укрупнення було зменшено до 9307. Таким чином, здійснення першого етапу адміністративно-територіальної реформи “привело до значного зменшення адміністративно-територіальних одиниць та скорочення апарату місцевих органів влади”.

В Полтавській губернії замість 14 повітів створено 7 округів. При підготовці питання про новий адміністративно-територіальний поділ Полтавської губернії для розгляду на 6-й з’їзд Рад виявлено: „… Наприклад, Костянтиноградський повіт займає територію 5205 квадратних верст, сільських Рад у ньому 225, населення 301458 чоловік. Поряд з цим в Зіньківському повіті всього 2051 квадратна верста.

У 1924 році на Красноградщині були проведені кампанії допомоги безробітним німецьким робітникам, безпритульним дітям Радянського Союзу, повітряному флоту, пораненим червоноармійцям та інвалідам війни. У зборі коштів для допомоги німецьким робітникам взяли участь 20 тисяч членів МОДР (Міжнародна організація допомоги робітникам). В той час у Краснограді були представники ЦК МОДР болгарин Луканов та американець Хейвут. Їх фотографія з партійно-радянським активом Красноградщини зберігається в краєзнавчому музеї.

Радянська влада подавала селянству, насамперед біднякам, велику допомогу. Комітет сприяння сільському господарству при уряді України, очолюваний Г. І. Петровським, виділив на початок 1923 року для найбіднішого селянства позику в сумі 5 млн карбованців золотом. Збільшувались постачання сільськогосподарського реманенту. У 1923 році на Харківському паровозоремонтному заводі почалося виготовлення перших тракторів. Готувалися робітничо-селянські кадри: 14 червня 1923 року Красноградський окрвиконком затвердив 5 стипендій для рабфаківців вузів, направив на навчання в художнє училище талановитого юнака Миколу Фоменка, якому дав рекомендацію П. Д. Мартинович.

Красноградський район Полтавського округу

На початку 1926 року промислові підприємства району в основному були відбудовані. В місті давали продукцію 3 вальцові млини, олійний і цегельний заводи, артілі „Червона зірка”, “Селянин”, “Своя праця”, низка слюсарних і ковальських майстерень. У селах району відновили діяльність – вальцовий млин (с. Петрівка), пивоварний завод (с. Наталине), невеликі маслобойні і кустарні майстерні. Але сліди розрухи ще залишалися: у місті не діяли два шкіряні заводи і тютюнова фабрика; в Петрівці стояв млин простого помолу. Ці підприємства потребували ремонту.

Головним досягненням району в галузі економічної політики було успішне здійснення кооперативного плану. В районі діяли найпростіші форми кооперації -споживча, збутова, кредитна. В 1926 році Красноградська райспоживспілка об’єднувала 99 споживчих товариств, у яких нараховувалося 30454 чоловіка. 54 низові кооперативні організації входили в „Господарсоюз”. Ці кооперативні організації об’єднали 21630 чоловік. Крім того, в Краснограді існувало міське споживче товариство, яке нараховувало 1928 чоловік.

На початок 1926 року в сільському господарстві району переважало одноосібне господарство. Усього землі в районі, що використовувалась населенням, було 72200 десятин, з яких садибної – 5600, орної – 65300 десятин, луків та сінокосів – 1300 десятин. На території району нараховувалось 10701 двір, з них лише 80 дворів були об’єднані в колективні господарства: одна комуна (с. Ленінка) і три артілі (села Петрівка і Піщанка).

У спільному користуванні чотирьох колективних господарств знаходилося 758 десятин землі, що становило 1,05 процента всіх сільськогосподарських угідь району. В Краснограді діяли дослідна станція і сільськогосподарський технікум. В їх завдання входило вирощування та розповсюдження доброякісного посівного матеріалу сільськогосподарських культур. Радгоспів у районі не було.

Красноградський район Харківської області

У 1932 році на території України створено сім областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Одеську, Харківську і Чернігівську, 3 того часу Красноградський район входить до складу Харківської області.

В першій половині 1933 року голодомор посилився.

На початку 1935 року в Україні зародився масовий рух колгоспників за високі врожаї цукрових буряків, ініціатором якого була ланкова М. С. Демченко. Його підхопили колгоспники Красноградщини.

Почалося змагання за вирощування високих врожаїв усіх сільськогосподарських культур. Окремі бригади і господарства восени цього року зібрали з кожного гектара по 200 пудів озимої пшениці, по 300 ц цукрових буряків, забезпечували високу продуктивність худоби. Того року на Красноградщині з’явилися перші орденоносці -передовики сільського господарства. Головний агроном МТС Ф. Г. Луценко, який згодом став заступником міністра сільського господарства СРСР.

1939 року в Москві вперше відкрилась Всесоюзна сільськогосподарська виставка. В ній узяли участь 70 колгоспників, механізаторів МТС і працівників радгоспів Красноградського району. Учасниця виставки свинарка колгоспу “Красный пахарь” Берестовеньківської сільради А. П. Меркулова, яка одержала в 1939 році від кожної свиноматки по 28,5 ділових поросят, була нагороджена Великою Золотою медаллю.

Учасники Всесоюзної сільськогосподарської виставки вівчарі В. А. Гладков (с. Піщанка), Т. М. Кривенко (с. Добренька), доярки А. В. Процик і В. С. Вустич (с. Петрівка), голова колгоспу “Українка” К. Г. Цехмистро були нагороджені Малими Золотими медалями, бригадир колгоспу “Вільна праця” (с. Володимирівка) М. В. Кучерявий – великою срібною.

На червень 1941 року в районі було 79 колгоспів, у яких нараховувалось 334 тваринницьких ферми. На колгоспних полях працювало 207 різних марок тракторів, 56 комбайнів і багато іншої сільськогосподарської техніки. Колгоспи мали 119 автомашин 4142 робочих коней і 1206 робочих волів. Загальна посівна площа всіх колгоспів і радгоспів становила 49130 гектарів. У 1940 році зібрали в середньому з кожного гектара по 14,5 ц зернових.

У 30-і роки зростала промисловість міста. На місці колишніх дрібних виросли потужні промислові підприємства: 30-й млинкомбінат, 31-й круп. завод, 32-й держмлин, комбікормовий завод, електростанція, комбінат легкої промисловості, маслозавод, ковбасна фабрика. Поряд з великими підприємствами виробляли речі широкого вжитку десятки артілей: “Ударник”, “Вогнетривал”, “Новий шлях”, “Транспорт”, “Сільгосптранс”, “Харсільборошно”, “Красный текстильщик” й інші.

У місті та районі приділялось багато уваги розвитку фізкультури і спорту. Футбольні команди “Динамо”, “Урожай”, “Мукомол”, “Електрик” займали у змаганні кращі місця в області.

Ініціаторами багатьох корисних справ і активними помічниками партійних організацій були комсомольці. Загони “легкої кавалерії” вели наполегливу боротьбу за збереження соціалістичної власності.

Кроки суворих випробувань

Мирне життя радянських людей було перерване 22 червня 1941 року віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз.

На священну війну з  ворогом піднявся весь радянський народ. З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті зі зброєю в руках захищали Батьківщину 1483 красноградці. Тільки одержавши атестати про закінчення середньої школи, йшли на фронти Вітчизняної війни комсомольці. Дівчата пішли працювати в госпіталі, які були сформовані в Краснограді. Начальниками госпіталів стали лікарі С. Г. Буланий та Г. В. Усенко.

Штати цих госпіталів повністю були укомплектовані з випускників та учнів Красиоградської фельдшерської школи і учительського інституту.

За 5 днів жорстоких боїв підрозділи 6-ї армії, які обороняли рубежі на лівому березі Берестової в селі Наталине, понесли тяжкі втрати, їм на підкріплення 25 вересня 1941 року під Красноград була передислокована 270-та стрілецька дивізія, яка до цього вела бої на Дніпрі, південніше Запоріжжя. Командував дивізією полковник Заки Юсупович Кутлін. Це був талановитий і мужній воєначальник. Безпосередньо в селі Наталиному розміщалися 973-й та 977-й стрілецькі полки 270-ї дивізії. Саме ці полки вели жорстокі бої з фашистами під Красноградом до 7 жовтня 1941 року, то відбиваючи атаки німців, то переходячи в наступ. Ціною великих жертв стримували радянські воїни наступ німецьких військ. ЗО вересня в селі Наталине в бою загинув командир першого батальйону 977-го стрілецького полку Герой Радянського Союзу з фінської війни лейтенант Д. А. Заєць

На допомогу підрозділам 270-ї стрілецької дивізії з боку станції Берестовенька підходив радянський бронепоїзд. На бронепоїзді в той час був кореспондент газети “Правда” і Всесоюзного радіо уродженець Краснограда поет Л. С. Первомайський. Тоді бронепоїзд вступити в місто не зміг, але поет вірив у перемогу і повернення до рідного краю.

В Красноградському музеї зберігаються нагороди, документи і особисті речі учасників оборони Києва – Д. Ф. Литвина, М. 3. Задорожнього; Москви – Д. М, Сумченка; Ленінграда – і. Я. Тертишного, М. О. Мартинюка; Сталінградської битви – О. М. Масалова, Є. А. Улька, П. С. Покуса, А. С. Росщупкіна, М. М. Шалова, С. В. Дикого, А. М. Білостоцької, В. П. Качеренко; учасників Курської битви – Ф. Ф. Лісиціна, А. К. Ступи, Ю. К. Іванова; боїв на Малій Землі – М. І. Баштаннікової, О. А. Веклича; оборони Кавказа – О. А. Пахомова; учасника звільнення Белграда – М. К. Готьмана; підводника капітан-лейтенанта О. В. Приходька; відважного партизана – М. І. Семисала.

Окрилені перемогою

Успіх у війні – це результат невтомної праці і героїчних зусиль мільйонів людей, найвищої військової доблесті і героїзму радянських воїнів, які не шкодували крові й свого життя заради перемоги над смертельним ворогом.

Після великого ратного подвигу завзято працювали красноградці на трудовому фронті. Про настрій і прагнення трудящих говорить герой роману О. І. Копиленка “Лейтенанти” Іван Довгий “…За діло треба братись. Одне трудне діло кінчили, ворога звоювали. Солдатською кров’ю полили, потом скропили землю. Тепер земля нудьгує без нас. Треба окопи та ями позакопувати, рани загоювати” (Твори. Том 3, стор. 171).

У перші повоєнні роки з великими труднощами відновили роботу промартілі “Красный текстильщик”, “Ударник”, “Вогнетривал”, побутова артіль “Жовтень”. Труднощі полягали в тому, що майже всі приміщення організацій і промислових підприємств були зруйновані, а ті, що вціліли, були зайняті під госпіталі. Останній госпіталь вибув із Краснограда у жовтні 1945 року.

Повністю відбудована залізнична станція. Красноградське депо вийшло переможцем у Всесоюзному соціалістичному змаганні, за що одержало подяку від Наркому і грошову премію в сумі ЗО тис. крб. Крім того, 10 місяців депо утримувало перехідний Червоний Прапор Харківського обкому КП(б)У та облвиконкому.

У місті відбудовані і працюють комбікормовий завод, маслозавод, м’ясокомбінат, раймісцевлромкомбінат, райхарчокомбінат. До 1 жовтня 1945 року повинен стати до ладу державний млин, який перероблятиме 100 тонн зерна за добу.

У нашому районі з ініціативи ланкових колгоспу “Друга п’ятирічка” (с. Добренька) Ганни Батової зародився рух стопудовиків. Ланки високого урожаю Марії Дубиніної, Ніни Корляк, Наталі Гети, Наталі Панченко, Лідії Попової, Варвари Мужевської зібрали з кожного гектара по тОО пудів хліба і по 300-400 центнерів цукрового буряка.

За успішну відбудову сільського господарства Указом Президії Верховної Ради СРСР по нашому району нагороджені орденами і медалями: ланкова Ганна Батова, голова колгоспу Анастасія Моклякова, ланкова Лідія Попова, трактористи Кузьменко і Колесник.

У цьому ж році багато колгоспів (ім. Леніна, ім. Чапаєва, “За культурне життя”, “12-річчя Жовтня”) зібрали урожай зернових по 27-30 ц. (Газета „Советский богатырь” № 136 від 26.ІХ.1945 р. фонди Красноградського краєзнавчого музею).

У 1950 році до послуг населення району була поліклініка з десятьма кабінетами, клінічною лабораторією і зубопротезним кабінетом, лікарня на 140 ліжок, туберкульозний і венерологічний диспансери, санітарна станція, санбаклабораторія. Повернувшись з війни, в лікарні працювали досвідчені медики А. М. Масалов, С. Г. Буланий, Г. В.Усенко, А. і. Сидоренко.

У 1951 році в селі Ленінка збудовано двоповерховий Будинок культури на 400 місць. В ньому знайшлося місце і для сільської бібліотеки. В 1957 році тут створили музей історії села. 16 квітня 1958 року в урочистій обстановці жителі Ленінки заклали пам’ятник В. І. Леніну, який у тому ж році був і споруджений.

Наприкінці 50-х років були споруджені Будинки культури в Кобзівці і Петрівці. Усього в районі нараховувалось 55 клубів.

Наприкінці 50-х років була завершена радіофікація всіх населених пунктів району. Як розповів начальник Красноградського районного вузла зв’язку О. М. Губенко радіофікацію в районі довелося робити двічі. Перший раз монтували в селах самостійні радіовузли, а вдруге проводили радіолінії в села з райцентру.

Любили красноградці спорт. Особливо захоплювалися футболом, волейболом, силовою боротьбою, велоспортом, кінними скачками. В Краснограді в 50-ті роки знаходився обласний іподром, а скакунів вирощували на колгоспній конефермі в Кобзівці. Об’їжджених коней здавали в фонд Радянської Армії. Доброї слави зажила красноградська футбольна команда “Спартак”, тренером якої був О. Т. Вербич. Команда неодноразово займала призові місця серед команд Харківської області. Переможцями обласних і республіканських змагань були красноградські силачі Бондаренко, Овсяніков, Олексенко і Соболь.

Усе своє життя присвятив спорту його ветеран В. П. Гринько. Спочатку він був активним рядовим спортсменом, потім тренером, а на пенсію пішов з посади вчителя фізичного виховання Красноградського технікуму механізації сільського господарства.

Соціально-економічний розвиток Красноградщини в 60-80 роки

У квітні 1962 року в сільських районах країни створені територіальні виробничі колгоспно-радгоспні управління.

Красноградське територіальне виробниче колгоспно-радгоспне управління об’єднало 68 колгоспів і 4 радгоспи Красноградського, Зачепилівського і Кегичівського районів. Начальником виробничого управління був призначений перший секретар Красноградського райкому партії С. В. Луценко, парторгом обкому партії – перший секретар Кегичівського РК КПУ М. Т. Мариненко.

Районна газета “Зоря” стала органом Харківського обкому КП України та обласної Ради депутатів трудящих при Красноградському територіальному виробничому управлінні. Перший номер під назвою “Комуністичним шляхом” вийшов 4 травня 1962 року.

Наприкінці 50-х років красноградські промислові артілі встановили нове виробниче устаткування, розширили асортимент товарів, що вироблялись в цехах артілей, значно підвищили продуктивність праці і якість продукції. До керівництва прийшли висококваліфіковані дипломовані спеціалісти О. І. Кучерява (промартіль „Перемога”), М. І. Мерзлікін (промартіль “Ударник”). У 1960 році промартілі “Перемога”, та “Ударник” одержали статус фабрик, артіль “Вогнетри-вал” статус завода.

У 60-70-і роки збудовані і стали в ряд працюючих м’ясокомбінат, хлібозавод, комбікормовий завод, побутовий комбінат, комбінат комунальних підприємств, міжколгоспний комбінат комунального господарства, полігон залізобетонних виробів, меблева і хутрова фабрики, радіоцех і цех фабрики “Україна” та інші. Тільки за роки 9-ї п’ятирічки в районі введено в дію 50 промислових підприємств.

Закладам культури, промисловим та сільськогосподарським підприємствам для ефективної роботи необхідна реклама, їм на допомогу приходить Красноградська друкарня, яка в 1983 році справила новосілля у новому сучасному приміщенні. Друкарня має цехи: машинного і ручного набору, друкарський, палітурний, фотомеханічний, фотополімерний, гартоплавильний. Колектив друкарні друкує газети для п’яти районів, освоїв випуск книжково-журнальної продукції. Красноградська міжрайонна друкарня є однією з кращих на Україні. Багато творчого пошуку та енергії у спорудження нового приміщення, обладнання виробничих цехів та організацію праці поклав її невтомний колишній директор Ю. І. Івахненко.

На шляху до суверенної незалежної України

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. Діяльність Компартії була заборонена. Після проголошення незалежності, Верховна Рада України створює основи законодавства для проведення політичних та економічних реформ.

Економічний розвиток України повільно прямує до вільних ринкових відносин. Ділові люди шукають до ринку стежки.

Останніми десятиріччями, як в Україні, так і на Красноградщині, дуже поширена була у вжитку російська мова. Великий внесок у відродження національної культури вносить районна газета, яка за рішенням Красноградської районної ради від 6 вересня 1991 року виходить під назвою „Вісті Красноградщини”. Далеко за межами Красноградщини звучить українська народна пісня у виконанні ансамблю бандуристів, яким багато років керує В. М. Волощук. Усну народну творчість відроджують фольклорні ансамблі сіл Берестовеньки, Мартинівки, Тишенківки й інших. У відродженні народних обрядів першу скрипку грає агітаційно-художня бригада „Колос” під керівництвом С. В. Ковальової.

Для духовного задоволення потреб віруючих християн зводиться храм божий. Місце під його будівництво 11 серпня 1991 року освячене митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом.

3 коментарі до Історія

  • Пепел коментує:

    А почему ничего о юных бандеровцах нету и майдауне? Правильно, этот позор лучше вообще не упоминать…

  • Сергей коментує:

    У школоты каникулы начались, теперь от скуки тупые комментарии появляются.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>